Волочиський районний суд Хмельницької області

ІСТОРІЯ ВОЛОЧИСЬКОГО РАЙОННОГО СУДУ

Історія становлення суду тісно пов'язана з історією зародження української державності. Біля її витоків стояла Українська Центральна Рада. Наприкінці червня 1917 року у першому національному уряді — Генеральному Секретаріаті — було створене Генеральне секретарство судових справ (юстиції) на чолі з В. Садовським. Після проголошення Четвертим Універсалом Центральної Ради від 9 січня 1918 р. України "самостійною… суверенною державою Українського народу", Генсекретарство судових справ перейменовано в новому уряді — Раді Народних Міністрів — на Міністерство судових справ, яке очолив С. Шелухін.

За гетьмана П. Скоропадського Міністерством судових справ здійснювалася практично вся правова політика.

У той період із законодавства широко застосовувалося Кримінальне Уложення 1903 року, яке і визначало пріоритети державної влади. Правосуддя здійснювали мирові судді. У Главі VI “Про протидію правосуддю” були об'єднані кримінально-правові норми, якими, по-перше, встановлювалась відповідальність за злочини, які вчинялися особами, що не виконували функції представників правосуддя, але зобов'язані були сприяти його здійсненню, і - по-друге, будь-якими особами, які перешкоджали здійсненню завдань правосуддя. Він містив 22 статті, де були включені відповідальність за лжедонесення, лжесвідчення, підробку або пред'явлення суду неправдивих доказів; лжеприсягу; неправдиві свідчення у власній справі, недонесення, відмову від представлення речового або письмового доказу по кримінальній справі, приховування, поховання або заховання мертвого тіла до судово-медичного огляду за відсутності мети приховати сліди злочину, відмову свідка, понятого, свідуючої особи (експерта) або перекладача без поважних причин виконувати свої обов'язки в процесі слідства або судового розгляду справи, звільнення особи, що знаходиться в місцях утримання або під вартою, втечу з-під варти або з місця утримання, втечу з поселення, каторги, самовільне залишення обов'язкового місця проживання або самовільне перебування в місцях, заборонених для мешкання, а також самовільне користування правом, якого винний позбавлений по вироку суду, порушення розпорядження суду про невиїзд з місця проживання або тимчасового перебування та ін.

На той час Волочиський район був прикордонним містом, а тому в нього процвітало таке незаконне явище як контрабанда.

Контрабандними рахувалися провезені чи пронесені повз митницю товари, а також привезені до митниці, але не зазначені у вантажних документах чи поданих оголошеннях. Встановлювались різні санкції за контрабанду в залежності від того, були ці товари забороненими до ввезення (в цьому випадку, крім конфіскації, застосовувалось грошове стягнення в розмірі подвійної вартості товару) чи дозволеними до ввезення на територію Російської імперії. Друга група (дозволені до ввезення) поділялась на товари, котрі обкладались митом (контрабанда таких товарів каралась їх конфіскацією і грошовим стягненням у розмірі п'ятикратного мита - якщо товар ввозився з-за кордону; і тільки грошовим стягненням у тому ж розмірі без конфіскації, якщо товар вивозився за кордон) і які не обкладались митом (стягувалося 10% від вартості товару без конфіскації). Устав мав на меті покласти стягнення за контрабанду на власника товару. Тому, якщо виробник вказував на власника товару, стягнення застосовувалось з останнього, а виробник платив штраф 30-60 руб. Ті, хто переховували, зберігали контрабанду, карались грошовим стягненням у розмірі подвійної вартості затриманого товару. У випадку, коли контрабандист виявлявся неплатоспроможним, грошове стягнення, за рішенням суду, замінювалось арештом чи тюремним ув'язненням.

При рецидиві контрабанди, крім конфіскації товару і грошового стягнення, застосовувалась така міра покарання як виселення з прикордонної зони. Ось приклад з історії с Ожигівці Волочиського району: „Находясь на самой границе, располагает жителей заниматься обширной контрабандой, вследствии чего значительная часть оных, особенно евреев, была выселена подальше от границы” (Г.Поташнікова ''ОСОБЛИВОСТІ КОНТРАБАНДНОГО ПРОМИСЛУ НА ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ У КІНЦІ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.'').

Кваліфікованою контрабандою вважалася контрабанда товарів, вчинена групою озброєних осіб, які при затриманні чинили опір. За що винні карались тюремним ув'язненням чи засланням на каторжні роботи.
Засоби переміщення контрабанди (тварини, підводи) конфісковувались судом, якщо вони належали приватним особам, а казенні повертались після сплати їх оціночної вартості.

15 липня 1918 р. Міністерство судових справ перейменовано на Міністерство юстиції. Під його керівництвом діяли 3 судові палати, 19 окружних судів та 112 міських та повітових з'їздів мирових суддів.

На території Хмельниччини в той час діяв Кам'янець-Подільський окружний суд, (утворений указом сенату від 14 червня 1880 року), який підпорядковувався Міністерству юстиції і Одеській судовій палаті. Кам'янець-Подільський окружний суд діяв до 19.02.1919 року. Протягом цього періоду діяли 12 дільниць мирових суддів Кам'янець-Подільського мирового округу та 7 інших.

Волочиський район підпадав під повноваження Кам'янець-Подільського окружного суду. Згідно відомостей, розміщених на сайті Волочиської міської ради: ''Для придушення революційно настроєних селян, у Сарнові як у волосному центрі постійно перебувало 12 урядників, мировий посередник та троє судових мирових''.

Головними завданнями тогочасного Міністерства юстиції були: здійснення управління судовими органами та пенітенціарною системою, вдосконалення судочинства в умовах перехідного етапу української державності, кодифікація законодавства, підготовка проектів кримінальних, кримінально-процесуальних кодексів та інших нормативних актів.

Радянський період розвитку органів юстиції почався з 28 листопада 1918 р., коли в Харкові було утворено Відділ юстиції при тимчасовому Робітничо-Селянському уряді України, в січні 1919 р. – Комітет юстиції при Всеукраїнському революційному комітеті, а в січні 1920 р. – Народний комісаріат юстиції УРСР.

Саме в 1919 році в березні місяці на території сіл Волочиського району також була утворена місцева влада. Був створений комітет, що об”єднував жителів сіл Курники і Завалійки. Була створена перша партійна організація. Очолював цю організацію дільничний суддя (в селі Завалійки був дільничний суд № 4 ) Шашатський. Першим його помічником був адвокат Винокуров ( згідно паспорту територіальної громади Завалійківської сільської ради Волочиського району).

Згідно досліджень Кудрявцева В.В. викладених у книзі ''Кримінально-правова охорона життя осіб, що є носіями судової влади за кримінальним законодавством України 2006р.'' період 1917-1922 рр. характеризується як базисний етап українського державотворення: йому притаманне національне самовизначення українського народу як об'єднаної нації, отримання суверенності і самостійності як ознак незалежної держави. Після лютневих подій 1917 року судова система в Україні була подібна до тієї, що діяла на всій території Росії. Тимчасовий уряд ліквідував військово-польові суди, встановив “особливі присутствія” та відновив діяльність мирових суддів, які були скасовані в Україні ще в 1898 році, за винятком Одеси та Харкова.

В цей час діяли дільничні мирові судді, а касаційною інстанцію для них був з'їзд мирових суддів. Судами загальної юрисдикції вважалися окружні суди, що створювалися один на декілька повітів. Вони розглядали справи колегіально у складі трьох суддів, а найважливіші – ще й за участю 12 присяжних засідателів, які обиралися з представників органів місцевого самоврядування. Вищою інстанцією для окружних судів були Київська, Харківська та Одеська судові палати, що розглядали апеляційні скарги у складі трьох постійних суддів.

(20) листопада 1917 року III Універсалом Центральної Ради України була проголошена Українська Народна Республіка в складі Росії на правах автономії. У III Універсалі записано: “суд на Україні повинен бути справедливий, відповідний духу народу. З цією метою приписуємо генеральному секретарству судових справ зробити всі заходи для впорядкування будівництва і привести до згоди з правними поняттями народу”.[65] Центральна Рада розширила компетенцію мирових суддів, а у повітах почали призначатися адміністративні судді, які розглядали спори між державними органами, комісарами та громадськими організаціями. Це ніщо інше як введення принципу розгляду спорів у сфері публічних правовідносин, що можна розглядати як виникнення права громадян на суд з державою. При окружних судах створювалися адміністративні відділення, що мали повноваження суду апеляційного рівня щодо справ, розглянутих адміністративними суддями. Судочинство в судах України провадилось українською мовою із забезпеченням прав меншин і творилось іменем Української Народної Республіки [66, 238].

29 квітня 1918 року було прийнято Конституцію Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності української народної республіки). В Главі VI “Суд Української Народної Республіки” у статті 62 було зазначено: “Судова власть в рамках цивільного, карного і адміністративного законодавства здійснюється виключно судовими установами”. Генеральний Суд визначався найвищий органом судової влади УНР і найвищою касаційною інстанцією для всіх судів республіки.

В період радянської влади в Україні першим нормативним актом про суд УРСР була постанова Народного секретаріату “Про введення народного суду в Україні”, затверджена постановою ЦВК Рад робітничих, солдатських та селянських депутатів 4 січня 1918 року. Постановою передбачалась ліквідація всієї старої судової системи та створення нової на засадах таких же, як і у РРФСР: виборність суддів, колегіальність суду, введення інституту загальногромадського обвинувачення і захисту в суді, відкритий розгляд справ тощо. Вироки і рішення народних судів були остаточними і підлягали негайному виконанню. У зв'язку з цим суди другої інстанції не створювались. В той же час кожна справа могла бути переглянута тим же судом при виявленні нових істотних для вирішення справи обставин. Також діяли революційні трибунали, створення яких доручалося повітовим і міським радам. Другим правовим актом УРСР цього періоду був Декрет РНК УРСР від 14 лютого 1918 р. “Про суд”. Ним були ліквідовані суди, поновлені Центральною Радою і Директорією, а також усі установи та організації, що діяли при цих судах (прокурорський нагляд, адвокатура, нотаріат тощо), а також затверджено “Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали в УРСР”. Ним створювалися дві самостійні судові системи:1) Народні суди і ради народних суддів, 2) революційні трибунали. Для вирішення справ у народних судах залучалися народні засідателі, які обиралися у містах радами, а в повітах виконкомами.

В березні 1923 року Волочиськ став центром Волочиського району, з цього ж часу і веде свою історію Волочиський районний суд.

Найскладнішим періодом в історії Волочиського району був період Голодомору. Ось приклади деяких публікацій "Прикордонного комунара " за 1933 рік, газета від 26 березня, №24. "Зривачів засуджено":

"Виїзна сесія Нарсуду Волочиського району розглянула справу громадянки с.Чернява Міщук Ганни, що злісно ухилялася від виконання агротехзаходів у підготовці до сівби та відмовилась засипати посівматеріали. Слідством та судом доведено, що Міщук ще і минулого року разом з своїм чоловіком зривала сівбу, за що чоловіка було засуджено та спродано господарство. Цього року Міщук мала засіяти 4 га і засипати насіння на цю площу 5,81 цнт, але, замість засипання посівматеріалу, вона його заховала і бригадою було виявлено закопаного у неї насіння близько 4 цнт.

Виходячи з цього, суд визнав Міщук за винну і засудив до позбавлення волі в поправно-трудових таборах далекої місцевості Союзу терміном на 5 років з поразкою в правах на 3 роки та висланням за межі України терміном на 3 роки.,. "

Голод лютував, гнав людей в поле. І вже в наступних номерах це можна прочитати. Стаття в №65 від 22 липня носить назву "Ворогів народу покарано". В ній говориться: 'Недобитки класового ворога, куркульське охвістя, ледарі, злодії, знову намагаються, як минулого року, розкрадати колгоспний врожай. Вже появилися по дорогах так звані "парикмахери", які зрізують колоски, а іноді скошують хліб цілими снопами, Там, де колгосп забезпечив пильну охорону, там вдалося спіймати ворогів народу на гарячому.

Судово-слідчі органи протягом останніх днів розглянули декілька справ про розкрадання хліба і вироки ми нижче вміщуємо.

''По с.Війтівцях Антоніну Білу за зрізування колосків засуджено на 3,5 роки до позбавлення волі. Миколу Охрима за крадіжку жита на городі сусіда засуджено до позбавлення волі на З роки. По с. Лозовій — П.Барановського, середняка-одноосібника за скошення снопів жита засуджено до позбавлення волі на 5 років, Так само випадки зрізування колосків мали місце в с.Бубнівці, Баглаях, Трительниках, Червоному, Клининах, Корнетові, Янушівцях. По цих справах вже було закінчено слідство і найближчими днями мав відбутися суд. "

З 1923 року по 1932 рік м.Волочиськ входив по Проскурівської округи, з 1932 року до 1937 року — до Вінницької області. Довоєнне приміщення суду знаходилося на вулиці Леніна, там де на даний час знаходиться будинок творчості, та займав одну кімнату. Головою суду був Сєров.

У 1936 році органи юстиції та прокуратури розділилися. Наркомами юстиції працювали Ф. Радченко (1936-1937рр.) і М. Бабченко (1938-1947 рр.).

В 1937 році, було утворено управління народного комісаріату юстиції УРСР по Кам'янецькій області, яке підпорядковувалось Народному комісаріату юстиції УРСР, (керівник Бабченко). До 1954 року Волочиський район входив до Кам'янець-Подільської області. У 1944 році вказане управління було реорганізовано в обласне управління народного комісаріату юстиції по Кам'янець-Подільській області (керівник Кащенко). У підпорядкуванні вказаної установи знаходились суди, адвокатура і нотаріат. Загальна кількість діючих народних суддів, на той час, складала 40 чоловік. Із загальної кількості дільниць нарсудів було лише три міських (м. Проскурів, Кам'янець-Подільський, Шепетівка), інші районні. Більшість нарсуддів були молодими спеціалістами, що закінчили курси, і не мали практичного досвіду роботи ( таких 23 особи); лише 2 нарсудді мали вищу юридичну освіту, 12 – середню, інші - взагалі не мали юридичної освіти. Порівняно із сьогоденням, на той час працювало досить мало судових виконавців ( лише 39 чоловік на область, які також не мали юридичної освіти).

В період Великої Вітчизняної війни був створений Рейхскомісаріаті «Україна» (повноваження якого поширювались на теперішню Хмельницьку область), яким скасовувалось кримінальне право радянської влади і впроваджувалось німецьке. У цивільних процесах мали бути застосовані німецькі легальні норми. Так, існувало як німецьке, так і так зване «власно-крайове» судівництво, що вводилось для ненімецького населення навесні 1942 р. Діяли також німецькі суди, які були судами першої інстанції у кримінальних і цивільних справах, де фігурували німецькі громадяни або етнічні німці. Численні справи вирішував ґебітскомісар адміністративним шляхом]. Але нова влада не давала достатньої юридичної опіки місцевому населенню, що проживало в Рейхскомісаріаті «Україна», особливо це стосувалося сільських мешканців. Так, юридичні норми були зафіксовані, а за їхнє виконання нова влада не поспішала відповідати.

Роль каральних органів при місцевій владі виконували українські правові відділи — мирові судді, які також спостерігали за тим, щоб населенням не порушувалися розпорядження німецьких органів влади та допоміжних управ (дані взято із газети ''Вінницькі вісті від 27.11.1941року).

Також свою роботу проводили військово-польові суди, які судили зрадників Батьківщини. Згідно статті у газеті ''Зоря'' №18 від 18.07.1944р. ''Судовий процес'' суд, розглянувши справу про звірства зрадників Батьківщини, які чинили тяжке знущання над радянським народом на території Волочиського району в період тимчасової окупації, виніс вирок та 13.07.1944 року на площі ст.Волочиськ в присутності великої кількості людей (понад 3 тисяч) було страчено зрадників через повішання.

У зв''язку із окупацією району німецько-фашистськими загарбниками суд відновив свою роботу лише у березні 1944 року, головою суду продовжив працювати Сєров.

Починаючи з 1946 року обласне управління народного комісаріату юстиції по Кам'янець-Подільській області перейменовано в обласне управління Міністерства юстиції по Кам'янець-Подільській області (керівник Сенчик). Управління підпорядковувалось Міністерству юстиції УРСР. З 1947 року обласним управлінням Міністерства юстиції по Кам'янець-Подільській області керував Литвинов, а починаючи з 1949 року керівником призначено Очеретька.

Станом на 1948 рік по Кам'янець-Подільській області діє 47 дільниць народних судів. Кількість судових виконавців зросла до 47 чоловік.

В 1948 році була проведена реформа судової системи, в результаті якої, було проведено вибори та обрано по області 47 народних суддів і 3159 народних засідателів.

В 1950 – 52 роках обласний суд Кам'янець-Подільської області та всі дільниці народних судів були повністю укомплектовані нарсуддями, з яких лише 6 - мали вищу юридичну освіту, а 5 - середню юридичну освіту.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1954 року Кам'янець-Подільська область була перейменована в Хмельницьку область, у зв'язку з чим обласне управління Міністерства юстиції по Кам'янець-Подільській області було реорганізовано в управління Міністерства юстиції при Хмельницькій обласній Раді депутатів трудящих. (керівник Очеретько).

У період 60-70рр. Головою суду працював Флейшман Георгій Юхимович, 1925р.н.

У 1963 році Міністерство юстиції було ліквідовано, а його функції покладено на юридичну комісію при Раді Міністрів Української РСР та Верховний суд УРСР, а на місцях – на обласні суди. В 1963 році управління Міністерства юстиції при Хмельницькій обласній Раді депутатів трудящих також ліквідовано, а функції управління Міністерства юстиції виконував обласний суд Хмельницької області.

З 27 листопада 1970 року, діяльність Міністерства юстиції УРСР була відновлена. Вона регламентувалася відповідним Положенням, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 4 вересня 1972 року, яким передбачалося, що Мін'юст забезпечує організаційне керівництво судами, перевіряє організацію роботи судів, заслуховує з цих питань доповіді голів судів, вивчає і узагальнює практику, розробляє пропозиції з питань організації діяльності судів, здійснює керівництво і контроль за роботою по виконанню рішень, керує роботою з кадрами судових органів і підвідомчих організацій та установ юстиції тощо. Протягом 1970-1990 років Міністерство юстиції УРСР очолював В. Зайчук.

Відповідні управління юстиції були створені при обласних Радах депутатів трудящих. Управління юстиції обласної Ради депутатів трудящих Хмельницької області очолив Слюсаренко В.Г., його заступником був Гаврилюк А.І. Управлінню юстиції обласної Ради депутатів трудящих Хмельницької області підпорядковувався Волочиський народний суд.

13.12.1970 року відбулися вибори народних суддів Волочиського народного суду. Головою суду було обрано Білаша Костянтина Кириловича. Ось про що свідчить публікація у газеті ''Зоря'' від 18.12.1970 року

В 1973 році Управління юстиції перейменовано у відділ юстиції виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів трудящих. Очолив вказаний відділ юстиції Слюсаренко В.Г., який здійснював загальне керівництво, організовував роботу щодо забезпечення кадрами, забезпечував ведення судової статистики та кодифікаційно-довідкової роботи. Заступник начальника відділу юстиції - Гаврилюк А.І. здійснював керівництво та організацію роботи народних судів, забезпечував виконання судових рішень. Заступник начальника відділу юстиції Грудень І.В. забезпечував ведення правової роботи в народному господарстві, здійснення правової пропаганди юридичних знань серед населення, керував роботою президії обласної колегії адвокатів, роботою нотаріальних контор. Крім того, у відділі юстиції працювало 4 консультанта, які забезпечували організацію роботи нарсудів, аналізували і узагальнювали судову практику по розгляду кримінальних, цивільних справ, та проводили організаційну, профілактичну роботу з народними засідателями.

В кінці 70 років у відділі юстиції, нарсудах та нотаріальних конторах вже працює 278 осіб, з них 43 особи – нарсуддями.

В цьому році начальником відділу юстиції виконкому Хмельницької обласної ради народних депутатів трудящих призначили

Голуба В.С.,

який понад 13 років працював на цій посаді, а його заступником був Гаврилюк А.І.

02.07.1982 року 1 сесією районної Ради народних депутатів XVIII скликання обрано головою Купріянова М.Й.

04.07.1987 року головою суду було обрано Шутяка Олександра Вікторовича, який працював суддею Ярмолинецького народного суду, який пропрацював на даній посаді до 1999року.

Проголошення в 1991 році незалежності України, а відтак - розбудова демократичної правової держави, впровадження політичної, економічної та правової реформ обумовили необхідність кардинальних змін у діяльності Міністерства юстиції.

Затверджені Постановами Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1991 року та 3 жовтня 1992 року Положення про Міністерство юстиції призвело до значного розширення його повноважень, покладення на нього нових функцій, що в свою чергу, призвело до суттєвих перетворень у центральному апараті. З цього часу Мін'юст організовує забезпечення діяльності обласних, Київського міського, районних (міських) народних судів, узагальнює організаційне забезпечення діяльності цих судів і подає їм рекомендації щодо змін у сітці судів та їх штату, організовує забезпечення виконання рішень, ухвал і постанов судів, керує роботою з кадрами судів, підвідомчих установ і організацій, проводить добір кадрів в установленому порядку разом із Верховним судом України, представляє до обрання суддів, заохочує працівників судів, підвідомчих установ і організацій. Відповідно до умов того часу на Міністерство покладалася розробка проектів нормативних актів та рішень Уряду України та підготовка пропозицій щодо їх кодифікації, забезпечення подання правової допомоги населенню, підприємствам, установам і організаціям, координація діяльності державних органів, взаємодія з громадськими організаціями у правовиховній роботі, забезпечення методичного керівництва організацією юридичного всеобучу виконкомами місцевих Рад народних депутатів міністерствами та відомствами України.

Згідно постанови Президії Верховної Ради України від 19 листопада 1992 року № 2799 - XII "Про мережу районних (міських) народних судів України та число народних суддів" створено Волочиський районний суд та встановлено чисельну кількість суддів (три судді).

Будівля суду у 90 роках ХХ століття.

З 1999 року по травень 2001 року головою районного суду пропрацював Намистюк Василь Павлович. За період з 2001 року по 2009 рік головував у суді Гамрецький Микола Олександрович.

З 2009 по 2015- головою суду була Цермолонська Людмила Степанівна.

З квітня 2015 по жовтень 2016 - голова суду Намистюк Василь Павлович

З жовтня 2016 по листопад 2017 - голова суду Чорний Сергій Броніславович

З листопада 2017 і по даний час - головою суду є Ніколова Світлана Вікторівна.

29 серпня 2002 року відповідно до Указу Президента України № 780/2002 в Україні створена Державна судова адміністрація України, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом для створення належних умов діяльності судів.

Волочиський районний суд з 2002 року і по даний час підпорядковується ТУ ДСА в Хмельницькій області.

Правосуддя Волочиським районним судом здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, установлених процесуальним законом.