Проведено аналіз судової практики розгляду судом справ щодо цивільної дієздатності фізичної особи

АНАЛІЗ 

  судової практики розгляду Волочиським районним  судом цивільних справ про обмеження  цивільної дієздатності  фізичної  особи; про визнання  фізичної особи  недієздатною; поновлення  цивільної дієздатності фізичної особи; встановлення  над фізичною особою опіки та піклування; призначення  опікуна  чи піклувальника  за період   2012 рік- перше  півріччя  2014 року.

Цивільна дієздатність фізичної особи є важливою складовою її правового статусу, що дозволяє їй своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх не виконання. Тому вирішення питання про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, поновлення цивільної дієздатності фізичної особи у судовому порядку є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів громадян.

Умови обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності визначаються законом. Зокрема, суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК).

Наслідком обмеження цивільної дієздатності є те, що фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.  Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, які виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна дієздатність якої обмежена, лише за згодою піклувальника (ст. 37 ЦК).

За наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи (у віці від 14 до 18 років) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права (ст. 32 ЦК).

Якщо фізична особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу, суд визнає її недієздатною. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин. Від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах правочини вчиняє її опікун (ст. 41 ЦК).

Процесуальний порядок розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цивільним процесуальним законодавством (статті 236-241 ЦПК).

 Оскільки обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (включаючи право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком) або визнання фізичної особи недієздатною суттєво зачіпає права та інтереси особи, законом передбачено обмежене коло осіб, які мають право бути заявниками у цих категоріях справ.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом. Заява про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або про позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом                 (ст. 237 ЦПК). До членів сім'ї або близьких родичів, які мають право подати заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи заяву про визнання фізичної особи недієздатною, належать чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха та інші особи, визначені у ч. 1 ст. 52 ЦПК.

Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Якщо особа подає заяву про обмеження цивільної дієздатності чи визнання недієздатним громадянина України, який проживає за  межами, то підсудність справи у такому випадку визначається ухвалою судді ВСУ.

Зміст відповідної заяви визначається у ст. 238 ЦПК. Зокрема, у заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, котра зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище; у заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення Ті цього права - обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні або інші наслідки для неповнолітнього у результаті здійснення ним цього права; у заяві про визнання фізичної особи недієздатною - обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

При  проведенні узагальнення встановлено, що за період 2012- перше півріччя 2014 року до провадження Волочиського районного  суду надійшло 10  справ означеної категорії, з яких розглянуто:

- з ухваленням рішення – 6;

- в тому числі із задоволенням заяви – 6;

- залишено без розгляду – 2;

- закрито -1;      

- залишок  не розглянутих справ даної категорії  станом на 01.07.2014 року складає: 1 справа.

За аналізуємий період надійшло - 2 справи про обмеження  цивільної дієздатності фізичної особи; по одній  справі  ухвалено  рішення  про задоволення  заявлених вимог- по другій  справі  провадження закрито.

В провадження  суду надійшло 6 цивільних справ  про визнання  фізичної особи недієздатною, із них  по  4 справах ухвалено  рішення  із задоволенням  заявлених вимог;  1 справу  залишено без  розгляду  і 1 справу  закрито.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, унаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Наявність імперативного методу регулювання цивільно-процесуальних відносин вказує на те, що у справах про визнання фізичної особи недієздатною для встановлення психічного стану особи необхідно призначити судово-психіатричну експертизу. Така експертиза призначається в порядку підготовки справи до розгляду.

Стаття 239 ЦПК України вказує на те, що призначення судово-психіатричної експертизи у справах про визнання фізичної особи недієздатною можливе не в будь-якому випадку, а лише при наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я особи. Під достатніми даними слід розуміти будь-яку інформацію, яка дозволяє припустити наявність у фізичної особи певних психічних розладів. Джерелом інформації може бути медична документація (медичні карти амбулаторного чи стаціонарного хворого із психіатричних закладів або виписки з них; довідки з психоневрологічних закладів про те, що особа перебувала чи перебуває на обліку через психічне захворювання; довідки з медичних закладів про наявність захворювань які не є психічними, але які впливають на психічну діяльність особи (атеросклероз судин головного мозку, гіпертонічна хвороба, гостре порушення мозкового кровообігу, термінальна стадія онкологічної хвороби, тощо); довідка про те, що особа перенесла черепно-мозкову травму), покази свідків, що мають підстави давати свідчення про психічний стан особи, протоколи органів міліції про неадекватність поведінки особи, тощо.

Обов’язкове проведення судово-психіатричної експертизи у даній категорії справ передбачено у п.2 ч.1 ст.145 ЦПК України. В ухвалі про призначення такої експертизи суд може поставити експертам такі питання:

– чи страждає фізична особа на хронічний, стійкий психічний розлад, якщо так, то на який саме?

– чи здатна фізична особа усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?

Метою проведення судово-психіатричної експертизи при розгляді справ про визнання фізичної особи недієздатною є з’ясування наявності чи відсутності підстав для визнання фізичної особи недієздатною.

Важливим для судового розгляду є також і належна оцінка висновку експертизи, що вимагає від суду перевірити дотримання встановленої законом процесуальної форми призначення та проведення експертизи. Має також оцінюватися висновок експертизи з точки зору його об’єктивності та обґрунтованості, дотримання форми і змісту експертного висновку.

Так, цивільна справа за заявою К , зацікавлені особи:Волочиська РДА та органи опіки та піклування  сільської ради,  про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки і призначення  опікуна, надійшла до суду 07.09.2012  року, яка призначена до судового розгляду на    14 вересня  2012  року  

Як вбачається із вказаної заяви, заявник являється братом  К. 

У вказаній заяві, заявник зазначив, що його сестра  Н. є інвалідом  з дитинства  з діагнозом: олігофренія степені дебільності і перебуває на обліку  «Д»  у лікаря  психіатра  Волочиської ЦРЛ, вона не адекватно сприймає навколишній  світ, не орієнтується та не правильно оцінює прості життєві ситуації,  суть власного життя, не здатна  усвідомлювати  значення  своїх дій та керувати ними.

Ухвалою суду 20 вересня 2012 року по справі  було призначено амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Згідно акту  №145 від 25.10.2012 року  судово-психіатричної експертизи Н проявляє помірну розумову відсталість,  внаслідок  чого не може  розуміти  значення  своїх дій  та керувати ними, тобто її можна визнати недієздатною, а тому судом було ухвалено рішення яким заявлені вимоги заявника задоволено, Н.. визнано недієздатною та встановлено над нею опіку і призначено опікуном її брата К.

Відповідно до ч.1 ст.241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.

Тобто, суд вирішуючи питання про встановлення опіки та визначення опікуна,  бере до уваги те, що Н. являється сестрою  заявника, проживає разом з їх матір»ю  1929 р.н., яка є важкохворою і за якою він також здійснює догляд. 

Умови для проживання сім’ї створенні належні, і як наслідок всі дослідженні судом матеріали та представленні заявником докази, дають суду підстави задовольнити заяву.

Розглянута ще одна аналогічна справа за заявою А, заінтересована особа: Волочиська міська рада, про визнання особи недієздатною та  призначення  опіком., де заявниця зазначила, що її чоловік В  в квітні 2004 року переніс  інсульт  з різко вираженими ознаками судинної  енцефалопатії, в зв»язку з цим є інвалідом 1 групи. Внаслідок перенесеної  важкої  хвороби постійно проявляються симптоми психічної хвороби, він не адекватно  сприймає навколишній  світ і через стійкий  психічний  розгляд  не здатний  освідомлювати  значення  своїх дій  та керувати ними, також потребує постійного стороннього догляду оскільки не може  себе  обслуговувати.  і їй  необхідно  встановити  над ним опіку.  По даній справі також ухвалено рішення із задоволенням заявлених вимог.

Всього,    із  6 справ означеної категорії,де однією із вимог також було встановлення опіки  судом задоволенні були вимоги заявників у  4-х випадках; одна справа була залишена без розгляду,одна в залишку не розглянутих справ.

Конституцією Україна проголошена соціальною державою, політика якої спрямована на створення умов, які забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини. Зокрема, в її статті 3 людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Людина самостійно, як господар свого життя, вирішує в які правовідносини вступати, які набувати права та створювати обов’язки. Саме ці властивості характеризують наявність у особи правосуб’єктності.

Правосуб’єктність являє собою передбачену нормами права здатність (можливість) особи бути учасником правовідносин.

В основі визначення природи правосуб’єктності фізичної особи лежать два критерії: вікова характеристика (зрілість психіки) та відсутність психічних дефектів.

Правосуб’єктність фізичної особи включає такі складові: правоздатність; дієздатність; деліктоздатність. Правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Відмінно від дієзданості, правоздатність особи не може бути обмежена, чи взагалі, позбавлена. Вік і психічний стан особи не впливають на її правоздатність. Для того, щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права і обов’язки, він повинен розуміти значення своїх дій та бути спроможним керувати ними. Повною мірою розуміти значення своїх дій та керувати ними людина може тільки по досягненні певного віку і якщо вона не має хвороб, які позбавляють її даної можливості. Внаслідок цього в законодавстві встановлена така юридична властивість для громадян, як дієздатність.

Цивільна дієздатність фізичної особи – це її здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Дієздатність вказує на передбачену нормами права здатність особи самостійно, своїми усвідомленими діями, здійснювати (використовувати і виконувати) суб’єктивні права і юридичні обов’язки.

Дієздатність – це категорія цивільного та цивільно-процесуального права. Набуття дієздатності, обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною встановлюються за значеними галузями права та відбувається за рішенням суду. Обмеження дієздатності та визнання особи недієздатною обмежує здатність фізичної особи самостійно вступати в правовідносини, після визнання такого факту особі призначається опікун чи піклувальник.

У загальному вигляді проблемними питаннями даного дослідження є, порядок визнання особи недієздатною, визначення критеріїв недієздатності.

Таким чином, недієздатність – втрата здатності здійснювати особою цивільні права та обов’язки внаслідок тяжкого порушення психічного стану. Критерії недієздатності психічно хворих визначені в Цивільному кодексі України. Стан недієздатності характерний тільки для фізичних осіб та встановлюється в судовому порядку після обов’язкового проведення судово-психіатричної експертизи.

Визнання особи недієздатною – це не тільки визначення стану здоров’я, але й складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний та юридичний (психологічний). Під медичним критерієм слід розуміти «хронічний, стійкий психічний розлад». Другий, юридичний (психологічний) критерій, вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Але чіткого категоричного розмежування юридичного (психологічного) та медичних критерій існувати не може.

Вказані критерії одночасно несуть як медичний, так і юридичний характер. Юридичний критерій недієздатності має, перш за все, психологічну природу. Він свідчить про тяжкість психічного захворювання, ступінь розладів у інтелектуально-мнестичної та емоційновольової сферах психічної діяльності. Не кожний психічний розлад призводить до нездатності особи приймати участь у цивільних відносинах, а тільки такий його ступінь (глибина), який суттєво впливає на волю, пам’ять та інтелект хворого, що позбавляє особу можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, для визнання особи недієздатною встановити, у передбаченому порядку, тільки наявність психічного захворювання недостатньо. Суттєве значення має встановлення наслідків, які настали в результаті захворювання у вигляді глибини ураження інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери. Таким чином, межа між дієздатністю та недієздатністю психічно хворого встановлюється відповідно до юридичного (психологічного) критерію – здатності особи усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, визначення якого віднесено до компетенції судово-психіатричних експертів.

Суттєве ураження інтелектуально-мнестичної та емоційно-вольової сфери психічної діяльності, яке проявляється у неможливості особи усвідомлювати значення своїх дії та (або) керувати ними, може потягнути за собою важливі наслідки правового характеру у вигляді визнання громадянина недієздатним. З вище викладеного можна зробити висновок, що юридичний (психологічний) критерій в свою чергу підрозділяється на дві ознаки: інтелектуальну (нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій) та вольову (нездатність керувати своїми діями).       

Визнання фізичної особи недієздатною є по суті правовим оформленням змін психіки людини як явища, що виражає прояв сил природи незалежно від дій та усвідомлення особи. Головним завдання суду при визнанні особи недієздатною є констатувати це явище та оцінити його з правової точки зору, тобто задовольнити заяву про визнання особи не - дієздатною чи відхилити таку заяву. У випадках, коли застосування правових норм тягне за собою застосування санкцій або призводить до обмеження або позбавлення суб’єктивних прав, більш ефективним є використання методів правосуддя. Справи про визнання особи недієздатної розглядаються у порядку цивільного судочинства та відносяться до справ окремого провадження. Ці справи мають велике соціальне значення для сім’ї, суспільства, і разом з тим, стосуються основних прав і свобод особистості.

Як зазначалось раніше, «недієздатність» є категорією цивільного та цивільно-процесуального права. Норми цивільного законодавства визначають підстави визнання особи недієздатною, а норми процесуального права зазначають саме порядок. Підстава визнання особи недієздатною передбачена ст.39 Цивільного Кодексу України – хронічний, стійкий психічний розлад, який призводить до нездатності особи усвідомлювати значення своїх дій та ( або) керувати ними.

На відміну від психічного розладу, наявність якого в особи може стати підставою для обмеження її цивільної дієздатності, для визнання фізичної особи недієздатною психічний розлад має бути одночасно хронічним та стійким. Крім того, внаслідок такого розладу особа має не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Відповідно до ч.4 ст.234 ЦПК України зазначена категорія справ розглядається судом у складі одного судді і двох народних засідателів. Суд розглядає справи за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Особа, стосовно якої розглядається справа про визнання її недієздатною, викликається в судове засідання, тільки якщо це можливо за станом її здоров’я. Питання про виклик такої особи судом вирішується в кожному випадку окремо, її неявка у судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу зі його відсутності.

Судові витрати, пов’язані з провадженням у справі, відносяться за рахунок держави. Проте суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати. Задовольнивши вимоги заявника про визнання особи недієздатною, суд має встановити над нею опіку і призначити опікуна.

Призначення опікуна відбувається за поданням органу опіки та піклування. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Недієздатність – це складне юридичне поняття, яке містить в собі два критерії: медичний, під яким слід розуміти «хронічний, стійкий психічний розлад» та юридичний (психологічний), який вказує на нездатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Визнання особи недієздатною є по суті правовим оформленням змін психіки людини, які призводять до позбавлення суб’єктивних прав, тому визнати особу недієздатною можливо лише у судовому порядку. Цивільно-процесуальне законодавство зазначену категорію справ відносить до справ окремого провадження. Суд визнає особу недієздатною лише при встановленні судово-психіатричною експертизою наявності медичного та юридичного (психологічного) критерію. Визнання судовим рішенням особи недієздатною позбавляє її можливості приймати участь у правовідносинах, тому такій особі призначається опікун.

Правовий статус недієздатності не має постійного характеру, тому у разі поліпшення психічного стану або видужання, судове рішення про визнання особи недієздатною може бути скасовано.

Цивільні справи про поновлення  цивільної дієздатності  фізичної особи за даний  період  в провадження  суду не надходило.

При  розгляді  означеної категорії справ, виходячи   із аналізу - спірних питань про застосування  норм  матеріального та процесуального  права не виникало.

Також не виникало проблемних питань  правозастосованого характеру, процесуальних питань, щодо участі до органу опіки та піклування, щодо доказів  та доказування,  порядку призначення  експертизи та  поставлених питань на експертизу.

Суддями Волочиського районного суду справи означеної категорії  розглядалися   в терміни передбачені  ЦПК України з дотриманням  вимог  чинного законодавства.

Суддя   Волочиського

районного  суду                                                                     Цермолонська  Л.С.