Особливості доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні судів

Європейський суд з прав людини нещодавно комунікував з українським урядом заяву Олександра Северина. Це одна з понад 10 справ проти України щодо доступу до публічної інформації, які знаходяться на розгляді цієї міжнародної інстанції. Її особливість у тому, що йдеться про доступ до інформації про діяльність Конституційного Суду України, який у 2005 р. відмовив заявнику у наданні інформації про кількість конституційних звернень громадян щодо офіційного тлумачення Конституції і законів та результати їх розгляду. В обґрунтування правомірності відмови національні суди зазначали, що надання такої інформації не було передбачене законом, адже КСУ розглядає лише конституційні звернення та конституційні подання.

З ухваленням у 2011 р. Закону України «Про доступ до публічної інформації» питання законодавчих підстав надання громадянам подібної інформації було остаточно зняте. Принаймні, на нормативному рівні. Закон чітко визначив обов’язок усіх органів державної влади розглядати інформаційні запити. Суди не стали винятком, проте є певні особливості.

Так, суд є, у першу чергу, органом влади, який здійснює правосуддя і виступає суб’єктом процесуальних правовідносин. Разом з тим, він є також установою, яка здійснює владні управлінські функції, як то ведення судової статистики, вирішення кадрових питань, здійснення діловодства, забезпечення роботи автоматизованої системи документообігу в суді, узагальнення судової практики та ін. Відповідно, доступ до інформації, створеної при виконанні кожної з цих функцій, буде регулюватись по-різному.

Співвідношення Закону України «Про доступ до публічної інформації» та процесуального законодавства нещодавно проаналізував Вищий адміністративний суд України у постанові Пленуму №10 від 29.09.2016 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації».

Перш за все, суд зауважив, що спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження регламентується Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Кримінальним процесуальним кодексом України або Цивільним процесуальним кодексом України. Таким чином, положення Закону «Про доступ до публічної інформації» не поширюються, наприклад, на порядок ознайомлення учасників з матеріалами справи, рішеннями суду, отримання інформації про дату і час засідання та ін.

Окремий порядок існує і для ознайомлення з судовими рішеннями осіб, які не є учасниками процесу. Закон України «Про доступ до судових рішень» передбачає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції створено спеціальний Єдиний державний реєстр судових рішень. Водночас, відповідно до ст. 7 цього закону, не підлягають розголошенню у Реєстрі, зокрема, імена фізичних осіб та інша інформація, що дає можливість ідентифікувати фізичну особу, окрім прізвищ та ініціалів суддів, які ухвалили судове рішення, імен (ім’я, по батькові, прізвище) посадових чи службових осіб, які, виконуючи свої повноваження, беруть участь у справі, чи імен фізичних осіб-сторін у справі, що розглядалася міжнародною судовою чи іншою міжнародною установою, на рішення якої міститься посилання у тексті судового рішення.

Такі обмеження, якщо вони не пов’язані із закритим розглядом справи чи захистом інтересів осіб, що не є учасниками процесу, в цілому не є необхідними, адже відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», інформація про суд, який розглядає справу, сторони спору та предмет позову, дату надходження позовної заяви, апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення, стадії розгляду справи, місце, дату і час судового засідання, рух справи з одного суду до іншого є відкритою та має бути невідкладно оприлюднена на офіційному веб-порталі судової влади України, крім випадків, установлених законом. Отже, у будь-якому випадку можна легко встановити, хто є позивачем та відповідачем у справі. Крім того, сам розгляд справ у суді, відповідно принципу гласності, є відкритим.

Ще більш цікавим з точки зору практики є питання можливості ознайомлення з матеріалами справи осіб, які не є учасниками судового процесу. Наприклад, чи може журналіст отримати копію позовної заяви для ознайомлення і підготовки свого матеріалу? Законодавство однозначної відповіді на ці питання не дає. Так, хоча в даному випадку отримання судом інформації пов’язане із здійсненням процесуальних функцій, процесуальні кодекси регламентують порядок ознайомлення з матеріалами справи виключно учасників провадження.

Відповідно до загальних принципів доступу до публічної інформації, уся інформація, яка була отримана судами у процесі виконання їх функцій, є публічною, включаючи усі документи (позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги тощо), які були подані до суду. Якщо спеціальними нормами (процесуальними кодексами) не встановлено особливого порядку доступу до такої інформації, мають застосовуватись загальні положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», тобто відмовити у наданні копій документів та інформації можна лише, якщо така інформація є обмеженою в доступі (таємна, службова чи конфіденційна інформація), і така відмова є необхідною та пропорційною захисту певних законних інтересів.

До закінчення судового розгляду тієї чи іншої справи обмеження в ознайомленні з матеріалами для інших осіб може бути обґрунтованим, наприклад, з точки зору захисту приватного життя або ж в інтересах здійснення неупередженого та об’єктивного правосуддя. Проте після завершення розгляду і публікації рішення у справі такі підстави для обмеження можуть зникнути. У будь-якому разі, попри нечіткі законодавчі норми, суди повинні надавати журналістам право знайомитись з матеріалами справи, якщо запитана інформація становить суспільний інтерес. Зокрема, відповідно до ст. 29 Закону України «Про інформацію», предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов’язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Варто зауважити, що попри певні особливості доступу до публічної інформації, що знаходиться у володінні судових органів, вимоги щодо оформлення інформаційних запитів визначаються виключно Законом «Про доступ до публічної інформації». Так, неправомірними є вимоги зазначення електронного (цифрового) підпису у запиті, що подається в електронній формі. Подібна вимога, наприклад, передбачена п. 4.7 «Положення про забезпечення доступу до публічної інформації у Вищому адміністративному суді України», затвердженого наказом ВАСУ №16 від 18.07.2011. Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону «Про доступ до публічної інформації», запитувач повинен вказати підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі, тоді як відповідно до ч. 3 тієї ж статті, запит, який надсилається електронною поштою, є запитом «в іншій формі», яка визначається поряд з усним та письмовим запитом.

Довіра до судової влади неможлива без належного забезпечення принципу гласності та відкритості судочинства. Саме тому реалізація судами вимог забезпечення доступу громадян до інформації про здійснення судочинства та діяльність судів в цілому має стати важливим елементом судової реформи.